Після того, як у 18 столітті Острів Цейлон, тепер відомий у світі як Шрі-Ланка, завоювали британці, вони почали вирощувати там каву. Вологий, теплий і стабільний клімат ідеально підходив для цієї мети. У період 1796-1825 років висаджувалися кавові плантації, щоб звільнити місце під які, активно вирубувалися ліси, а всі інші сільськогосподарські угіддя переорієнтувалися на продукт, який незабаром складе левову частку доходів острову (звичайно ж, майже всі гроші йшли колонізаторам, а не місцевому населенню). Протягом 5 десятиліть кава стала домінуючою статтею експорту Цейлону, і в індустрії працювало майже все населення острова. 

Зміни максимально сприятливо далися взнаки на острові: з’явилися хороші дороги, інфраструктура острова росла, як на дріжджах, будувалися великі морські гавані, і розгалужувалась залізниця. Площа плантацій кави в період розквіту на Цейлоні досягала 140 тис. гектар, а обсяг експорту обчислювався 50 тис. тоннами на рік, що ставило Цейлон на 3 місце у світі за цим показником на той час (сьогодні ця цифра поставила б будь-якого експортера кави на 16 місце у списку найбільших у світі, після Коста-Ріки).

Колонізатори були в захваті від такої економічної активності Цейлону, незважаючи на те, що британці на той момент мали й інші «кавові» колонії (північно-східна Австралія, Танзанія і Ямайка). Майбутнє здавалося максимально райдужним, доки все не змінилося в 1860-х.

У зазначені роки плантатори почали помічати негарні жовті утвори на листах. Зверху листків жовті плями розросталися з маленьких, зливаючись в одну велику, а знизу листка утворювалися помаранчеві спори, які розносилися вітром, комахами і при контакті. Ця хвороба спочатку була просто неприємною новиною. Адже вона не знищувала рослини, а просто зменшувала продуктивність врожайності плантацій. Але з кожним новим місяцем буйство посилювалося, поки, нарешті, у 1869 році зразки заражених рослин не були доставлені до дослідницької лабораторії в Британії, де хворобу вивчили і охрестили латинською назвою Hemileia vastatrix. До 1870 Hemileia вже активно знищувала плантації Цейлону, змушуючи рослини чахнути і гинути. Hemileia vastatrix сьогодні називають «кавовою іржею».

Ось так кавова іржа виглядає на листі кавових рослин:

А ось так вона виглядає під мікроскопом:

Щоб ви розуміли, як кавова іржа розправляється з кавовими рослинами, достатньо поглянути на кущі кави, у яких не залишилося майже жодного листка (вони пожухли і опали), від чого ягоди, які опиняються під прямим сонячним промінням, згоряють і, не отримуючи достатньої кількості поживних речовин, зморщуються і опадають, оголюючи гілки:

Після іменування хвороби, місцеві плантатори на Цейлоні охрестили її «Руйнівною Емілі» (оскільки Hemileia (Хемілеія) можна читати як «Емілія»), а ступінь її впливу на кавові плантації була саме руйнівною. Адже протягом декількох років вона знищила 90% усіх кавових площ!

Так, з нею активно намагалися боротися, висловлюючи різні припущення щодо того, чому і як вона знищує рослини, як її можна зупинити, чи існують у неї природні вороги, і як можна вилікувати заражені рослини. Це сьогодні ми знаємо про кавову іржу багато, щоб ефективно боротися з нею, а у 1860-х роках вона стала справжнім лихом, яке вперше з’явилося саме на Цейлоні, а потім поширилося по всьому світу. До 2020 року, до речі, останнім куточком планети, ще не зараженим «Емілією», були Гаваї, але тепер і вони заражені, що робить Емілі пандемією, яка перетворилася на ендемічне (тобто постійне) зараження.

Добре, що кавова іржа вражає лише каву. Поки що. Поки вона не мутувала. І добре розвивається в теплому і вологому кліматі, який якраз і був на Цейлоні.

Одним із підданих Британської Імперії, які працювали на той час на острові, був шотландець Джеймс Тейлор. Він тримав невелику чайну плантацію ще до 1860-х років. І запропонував усім власникам ферм викорчовувати рослини кави і замість них висаджувати чай, бо він, в результаті експериментів, побачив, що «Емілі» не вражає чайні рослини. Усі погодилися (а іншого вибору вони не мали), і чайні плантації почали повільно зростати.

Процес переорієнтації з вирощування кави на чай не є швидким. Треба викорчувати старі рослини, підготувати ґрунт під нові, висадити, дочекатися врожаю, зібрати його… У 1872 році перший вантаж чаю, що вирушив із Цейлону до Британії, важив лише 21 кг. Через 5 років відправлення було вже у комерційних масштабах. А ще за 10 років на Цейлоні не залишилося жодної рослини кави, і головною статтею експорту острову став чай.

Після здобуття Цейлоном незалежності від Британії в лютому 1948 року виробництво чаю вирішили залишити, оскільки з ним проблем не було, і він давав стабільні доходи. З того часу чай (який відомий офіційно як Цейлонський, а не Шріланкійський) став ім’ям загальним. Шрі-Ланка сьогодні займає 4-е місце у світі за обсягами експорту чаю (після Китаю, Індії і Кенії).

Так, кавовий Цейлон став чайною Шрі-Ланкою. Ланкійці — так називають мешканців Шрі-Ланки — одні з тих людей у сучасному світі, які найбільше всміхаються, і вони пишаються своїм чаєм. Судячи з усього, незалежність і зміни у сільському господарстві пішли їм на користь!