Кот-д’Івуар, який інакше називається Берегом Слонової Кістки, входить до списку найбільших постачальників кави у світі, займаючи наразі 14 місце. Звідси поставляються на експорт понад 100 тис. тонн зерен щорічно. Дуже сумнівно, що всі наші читачі відмінно знають географію, а тому повідомимо, що Кот-д’Івуар розташований на південному узбережжі Західної Африки.
Історія
Вирощування робусти та арабіки в Кот-д’Івуарі почалося у 19 столітті, коли країна була французькою колонією. З цієї ж причини гігантські гроші вкладалися в її інфраструктуру та економіку. Протягом усього 20 століття виробництво кави збільшувалося, а на піку країна входила до топ-3 світових постачальників за обсягом (після Бразилії та Колумбії у 1970-1980-х). Максимальне виробництво припало на 2000 рік, коли в країні було вирощено 380 тис. тонн кави різновидів арабіки, робусти та ліберики.
Як й багатьох інших африканських країн, Кот-д’Івуар торкнулися громадянські війни. Заворушення на початку 21 століття знизили виробництво кави у 2005 році до 230 тис. тонн, а у 2011 й зовсім до мінімуму за всю історію, яка налічує близько 200 років — 32,3 тис. тонн. Втім, багаторічними зусиллями влади місцеві фермери вирівнялися до стабільного рівня щонайменше у 100 тис. тонн на рік, де Кот-д’Івуар перебуває й досі. Головним сортом експорту є робуста, як й 50-80 років тому. Але раніше зерно звідси цінували за відмінну якість, а остання сьогодні вже не є предметом гордості країни.
Сучасність
Незважаючи на виробництво досить дешевої робусти, кавова індустрія є другою за величиною статтею доходу всього ВВП країни. Якщо раніше зерном із Кот-д’Івуару захоплювалися в Італії та Франції, то зараз воно туди потрапляє в основному для створення сумішей (блендів) на основі арабіки.
На її жаль, країна оточена досить бідними країнами, які мають невиразні перспективи не те що на розвиток бізнесу і кавового промислу, а взагалі на утримання рівня життя та грамотності населення. Це Гана, Буркіна-Фасо, Малі, Гвінея, Сьєрра-Леоне та Ліберія. Серед перерахованих Гвінея вирощує каву, але її якість, м’яко кажучи, жахлива (ми вже писали про це в нашому блозі у статті під назвою «Чому ми так мало чуємо про каву з Гвінеї?»). Ліберія — на 50 місці у світі, видаючи щорічно всього близько 300 тонн. А в решті країн постійно відбуваються якісь чвари, що потрапляють у світові новини під заголовками, протилежними позитивним.
Незважаючи на це, Кот-д’Івуар залишається одним із найбільших експортерів кави на своєму континенті. Основними покупцями є, окрім вже згаданих країн, Канада, Японія, Великобританія, Німеччина, США та Нідерланди.
Особливий гібрид
«Родзинкою» місцевої кавової промисловості є гібрид арабіки та робусти, званий тут «арабустою». Також його називають «Президентською кавою», тому як виведення гібриду було здійснено за наказом одного з минулих президентів, Фелікса Уфуе-Буаньї, який захотів щось солодше, але, водночас, м’якше, ніж робуста.
Сьогодні небагато фермерів вирощують цей гібрид у себе на плантаціях, хоч він й може похизуватися більшим ступенем виживання через меншу вибагливість, ніж арабіка (а тому росте на висотах 0-400 м над рівнем моря). Справа в тому, що арабуста плодоносить всього 1 раз на 1,5-2 роки, а дорослою рослиною саджанець стає за більш тривалий час, ніж арабіка. Втім, у дерева арабусти довше життя.
Більшість кави тут росте на висотах 0-400 метрів. І кавові культури відходять у сучасному Кот-д’Івуарі на все більш далекий план, оскільки фокус уваги фермерів зміщується на більш прибуткові сфери:
- какао;
- каучук;
- маніока (яка також відома під назвою «касава»);
- пальмова олія;
- банани;
- ананаси;
- кокоси.
Що далі?
Уряд докладає недостатньо зусиль для підтримки кавової промисловості країни, а фермерам невигідно вирощувати каву. Навіть за умови відсутності догляду за кавовими рослинами, того ж каучуку можна назбирати куди більше з одиниці площі. Аналогічно й з іншими сільськогосподарськими культурами.
Незважаючи на те, що СГ міністерство Кот-д’Івуару анонсувало прагнення до грандіозного збільшення випуску кави до 0,4 млн. тонн на рік, ці плани поки що залишаються на папері.
