За сторіччя співіснування кави пліч-о-пліч з людиною, зерна та напій були як широко шановані, так й переслідувані та кидані у забуття.
Так, у 1674 році, в одній європейській країні група жінок створила петицію проти кави, де вони заявляли, що «Цей новомодний лікер – мерзенний язичницький напій, який робить наших чоловіків та шанувальників євнухами, калічить та призводить до фізичного та статевого безсилля». Даною заявою жінки протидіяли поширенню новинки, яка прийшла до них з Османської Імперії та Мальти, якій чоловіки почали віддавати багато часу, витрачаючи менше на залицяння до жінок. Звичайно, кому б таке сподобалося!
До речі, незадоволення напоєм стосувалося не тільки жінок. Наприклад, в період своєї активної творчості Йоганн Себастьян Бах у 1735 склав «Кавову кантату», в якій описувалося закликання якоїсь молодої дівчини до її батька дозволити їй пити «новомодну» на той момент каву, тоді як той був вкрай несхвальний до захоплення молодої особи. Взагалі, треба думати, неприязнь була не стільки до кави (тому як переважна більшість тих, хто пробував каву з цукром, закохувалися у її чудовий смак), а саме до змін та нововведень, до яких люди за своєю природою відносяться, як мінімум, з настороженістю, а як максимум, з відкритим обуренням.
Лицарі Святого ордена Іоанна в період 1560-х років любили захоплювати у якості своїх рабів турок-мусульман, так як ті пили «кавовий напій з цукром», який «надавав їм багато сил, працьовитості, та відкривав можливості». До речі, на відміну від багатьох інших підходів до рабовласництва, ці лицарі не просто експлуатували заручників, але й платили їм гроші за виконання завдань (правда, невеликі). З цих свідчень виходить, що не всі учасники хрестових походів були кровожерливими розбійниками під прапором церкви, що цікавилися тільки пограбуванням земель, як прийнято вважати сьогодні.
Кава призвела до похитування монархічної влади Карла Другого в період 1660-1670 років, коли в багатотисячних кав’ярнях збиралися натовпи та вели численні політичні та релігійні дискусії, часто в негативному для короля та церкви тоні. Деякі переростали в сутички з поліцією, бійки та міні-бунти, тому Карл II у 1675 році видав указ, що забороняє кав’ярні в його державі. Були закриті понад 1000 кав’ярень, але Карл не зміг здобути перемогу над неминучим плином історії.
У 1661 році був виданий медичний трактат про користь кави та її ягід, де стверджувалося, що напій здатен перемагати різні хвороби живота та «виганяти диявола з голови», що б це не означало. Шкода, що багато мисливців на відьом не читали цієї праці, а тому не спробували виганяти диявола з голів так званих «відьом», та по-старому їх спалювали, топили та четвертували (до речі, науково визнано, що саме через надмірно завзяте полювання на відьом в «Старій» Європі сьогодні дуже мало красивих жінок-вихідців з цих країн, особливо в Німеччині, адже відьмами майже завжди визнавалися найкрасивіші жінки, тому їх генофонд зник з історії).
Як сьогодні троянди та шоколадка вважаються «стандартним набором» романтика, у 1760-х роках у Венеції таким набором була кава + шоколад. Взагалі на початку 1700-х років багато церковників активно опиралися поширенню цієї солодкої парочки, але все кардинально змінилося приблизно у 1763, коли тодішній Папа Климент Восьмий спробував каву та йому сподобалося, а смак шоколаду він знав ще й до того часу. Тому, як то кажуть, не можеш перемогти свого ворога – приєднайся до нього, чим церква й скористалася.
