Кава «народилася» в Ефіопії (зараз ця країна займає 5-е місце в світі за обсягом її виробництва), проте спочатку використовувався не відвар обсмажених зерен, а самі ягоди без будь-якої обробки. Першою іноземною країною, куди кава поширилася, був Ємен. Морський порт, іменований Мохо, через який до Ємену потрапила кава, дав ім’я популярному сьогодні варіанту напою – «мокко».
Араби, які жили в цій країні, теж були далекі в своїй технології приготування та вживання кави від людей сучасності: вони розчавлювали необроблені зерна, змішували з молоком та жиром тварин, катали в кульки та отримували такі собі портативні енергетики, що можна було брати в дорогу. На нашу думку, смак у них був огидний.
Тільки в 12 столітті якась світла голова провела експеримент, метою якого було з’ясувати, як ще можна вживати каву – так з’явився напій. Правда, використовувані зерна знову були сирими. Потім якийсь час ягоди сушили (не виймаючи самих зерен з оболонки), а для приготування сушену субстанцію кидали на 30 хвилин до киплячої води.
Проте тільки ще через одне століття хтось обсмажив зерна (випадково чи навмисно – історія замовчує), та вийшла класична чорна кава. До речі, в різних джерелах ви можете знайти іншу хронологію, наприклад, замість 12 століття буде 15-е чи 8-е.
До кінця 18 століття в Європі кава була дуже цінна, потім якийсь недовчений проголосив, що кава шкідлива та її майже забули на століття, щоб заново подарувати їй популярність у 20 столітті. Але й на початку ХХ століття вона була не для всіх – це був елітний напій, подібний до чорної ікри білуги. Лише останні 60 років кава популярна та дешева настільки, що кожна людина світу може собі дозволити чашечку (за винятком найбідніших).
Цікаво, що в Імперській Росії та часто ще й у СРСР каву називали «кофієм» («А не откушать ли нам кофия?»): найбільш ймовірне походження – від голландського слова koffie 1598 року («кофье»). В українській мові напій називається «кава» від арабського написання “qahwah” («ахвех»). А ймовірне походження назви місця пиття кави, кафе, сходить до турецького “kahve” («кахве»). Також в 19 столітті каву не пили, а «откушивали» – найімовірніше, через те, що люди готували не фільтрований напій, а такий, який містив багато гущі (й напевно, її не виливати, а з’їдали).
Всупереч багатьом словотворенням в російській мові, слово «кава» має чоловічий рід, а не середній (найімовірніше, як спадщина чоловічого «кофея»). А в українському – жіночий («кава»): правила словотворення тут не порушуються.
Легенди
Навколо кави утворилися легенди. За однією з них першовідкривачем став звичайний пастух, який побачив, що його кози обжерлися кавових ягід та стали біситися та стрибати, немов бахнули пару баночок Ред Булла. Він сказав про це настоятелю найближчого монастиря, а той спробував ягоди та сам відчув міць приливної хвилі сил – та таку потужну, що дозволила йому самому та його ченцям не засинати під час супер-цікавих (вочевидь) богослужінь. Пити каву стали в монастирі на постійній основі, а потім чутка розійшлася по сусідах, які, будь у них Фейсбук, тут же б запостили що-небудь про новинку хіт-параду ботанічної науки 850-х років.
Інша легенда свідчить, що виявив каву у 1587 році Єменський шейх Абдул-аль-Кадір, що займався ботанічними дослідженнями (чи то від нічого робити, чи то у нього в країні все було окей). У нього, на відміну від сільських хлопців 850-х, був доступ до місцевої філії Фейсбуку, яка на той момент мала назву «Наукові сувої», правда, читали їх тільки розумні дядечки, а не як зараз. Він поділився своїм захопленням від «пінного кавового напою». При цьому залишається покритим мороком таємниці, як же він такий неосвічений, що тільки що знайшов рослину, відразу здогадався, що кавові зерна треба почистити, обсмажити та зварити?
Але найвірогіднішою легендою відкриття вважається виявлення кави кочовими племенами Оромо, що зараз живуть в Ефіопії та Південному Судані. Скотарі-кочівники прийшли в Ефіопію в 1560-х роках та знайшли рослину вже якось-такось нудно, без всяких приколів.
Як бачите, хронологія вживання кави вельми розмашиста – відкриття приписують людям, які жили між 9 та 15 століттями.
