Як показують результати генетичних тестів арабіки, цей різновид кави походить від одного і того ж предка, беручи від нього початок від 10 до 20 тисяч років тому. Усі ті тисячі комерційних і інших різновидів арабіки, що є у світі сьогодні, мають дуже схожі гени. А така генетична бідність — це погано з багатьох причин. Основною із них є низька пристосовуваність до ряду факторів:

  • до мінливих кліматичних умов на планеті (посухи і різкі похолодання, зростання середньорічної температури, зменшення опадів, пекучі сонячні промені);
  • до шкідників (комах і хвороб), які, на відміну від арабіки, мають багату і часто мінливу генетику.

Арабіка — рослина, що найбільш широко культивується серед всієї кави на планеті через свої високі споживчі якості: відмінний багатогранний смак, приємний аромат, гарна врожайність й інші.

Але саме її генетична бідність говорить про те, що вона вимре протягом найближчої сотні чи двох сотень років, якщо з цією обставиною нічого не вдіяти. Адже вона не витримає надто високої температури, яка встановиться у всьому світі до 2070-2100 років. І вона вже зараз дуже широко гине від грибка («кавової іржі»), який стає з року в рік все агресивнішим.

Що ж щодо цього намагаються сьогодні робити вчені і ентузіасти кавового світу?

Є кілька об’єктивних рішень:

Перше — схрещування арабіки між собою. Це дозволяє отримувати більш-менш прогнозований смак, адже арабіка в принципі з цим не має проблем. З іншого боку, доводиться шукати все більш рідкісні різновиди, які раніше не брали участі у генетичних експериментах. Адже всі ті, що вже пробували, зараз чи вже на ринку, чи то були відбраковані. А ті, що на ринку, так само небагаті на генетичну різноманітність, незважаючи на різні назви, які даються всім цим варіаціям (такі-от як бурбон, сидра, типіка, гейша, пакамара, катуаї, катурра, мундо ново, чи буквено-циферні позначення, наприклад, SL28). Сьогодні такими мало вивченими різновидами кави, до яких не дотягнулася ще рука експериментаторів-генетиків, є хіба такі, що ростуть дикими у важкодоступних регіонах низки кавових країн, наприклад, варіації шека і джимма-бонга в Ефіопії.

Друге рішення — набагато перспективніше. Це брати різні види кави, що не належать до арабіки, і схрещувати, намагаючись отримати одну чи кілька фундаментальних характеристик, цінних для кавових фермерів (стійкість до сонця, посухи, шкідників, бідного ґрунту), при цьому намагаючись зберегти смак, аромат і високу врожайність.

Потенційними партнерами зі схрещування є:

  • робуста;
  • стенофіла;
  • єменія;
  • ліберика.

Проблема, проте, у тому, що в такому процесі генетики йдуть практично навпомацки, діючи «методом тику». Адже ніхто заздалегідь не може передбачити, які якості будуть у гібрида, чи він приживеться взагалі, і чи даватиме потомство. А оскільки кава — рослина, яка плодоносить тільки на 3-5 рік після висадки зернятка в землю, то процес, самі розумієте, не є швидким.

Третій метод: вирощувати арабіку в теплицях, із суворим контролем клімату, чистоти повітря і виключаючи проникнення шкідників. Але це дорого. Можна навіть сказати, дуже дорого. Адже зараз процес саме вирощування і збирання кави — це найдешевша складова у роздрібній вартості продукту, що пахкотить у вашій чашці. А якщо ця складова подорожчає на 1000-5000%, то щоденний напій перетвориться на VIP extra luxury продукт.

Ми зі свого боку сподіваємося, що генетики нас порадують новими стійкими і смачними різновидами арабіки у 2020-х чи 2030-х роках.