Куба має одну відмінну особливість: як тільки в її політичному полі виникають якісь турбулентності, в країні чиста кава замінюється на «горохову».
«Горохова» — це не з чистого гороху, звичайно ж (хоча такий напій теж існує у світі як кавовий замінник). Це з домішкою звичайного стручкового гороху (у 20 столітті) чи нуту (у 21 столітті).
Справа в тому, що економіка цієї острівної країни тісно пов’язана з політикою, в якій постійно трапляються якісь струси. Це результує у «Американські гірки», що складаються в основному з незначних періодів стабільності, які закінчуються черговим обвалом їхньої валюти песо, масовим безробіттям і еміграцією населення до більш економічно благополучних країн. То Фідель Кастро поведе країну у вічну революцію. То американське ембарго нападе. То відбудеться розвал якої-небудь країни, яка щедро фінансує їх. Незмінним тлом цього є крайній ступінь невміння керувати країною тих, хто поставлений це робити, внаслідок чого Куба ніколи не була синонімом загального добробуту і процвітання.
Не будемо в рамках цієї статті розбирати причини, чому так — ви це можете і без нас прочитати в Інтернеті, де усілякі розумні люди розповідають це краще за нас і з набагато розумнішим виглядом. Що нам здалося цікавим, і чим ми хотіли б поділитися з вами, так це особливість кавової індустрії країни і її зв’язок з «гороховою кавою».
На піку своєї «кавової потужності» у 1950-х роках Куба експортувала 20 тис. тонн зеленого зерна по всьому світові, але найбільше, до Європи. Поставки переважно йшли до Німеччини і Нідерландів. Оскільки США постійно економічно блокували співпрацю з Кубою (тою чи іншою мірою, майже протягом всього 20-того століття), то в США не було ані грама кави з цієї маленької і гордої острівної країни (хоча подейкують, що були інші «грами», якими, в тому числі, любив приторговувати цікавий чолов’яга з іншої країни, на ім’я Пабло).
Потім з Кубою сталася епоха Фіделя з наступною націоналізацією всього, до чого змогли дотягнутися його руки. І кавове виробництво, як і інші сфери, зачахло більш ніж на десятиліття. На початку 1990-го відбулося найкраще на даний момент відновлення, коли експорт складав 26 тис. тонн. Але раптом різко закінчився потік безкоштовних грошей із країни, де національним слоганом був «коси і забивай» (що належало робити серпом і молотом червоного кольору). І до 2008 року експорт впав до 420 тонн — історичний мінімум за весь період кавового фермерства на Кубі. Через 10 років спільними зусиллями фермерів і хисткого уряду експорт було піднято до рівня 6 тис. тонн, що у 2019 році поставило Кубу на 36 позицію у спискові найбільших кавових експортерів світу.
Наприкінці 2010-х розпочалася чергова економіко-політична чехарда, яка триває й досі. У підсумку, тільки у 2022 році з Куби втекло більше 1 млн. населення, і тенденція поки не дуже хоче припинятися.
Так от, у кожен період занепаду виробництва кави населення Куби переводили на «продуктові картки» — систему, яка то тут, то там використовується у світі, коли треба розподіляти їжу між голодуючими більш-менш порівну. Багато продуктів у такі періоди активно замінювалися на дешевші і менш якісні аналоги. Що стосується кави, то в неї з початку 1960-х років почали додавати смажений горох, щоб розбавити масу і збільшити в обсязі кавовий пайок середнього кубинця. Продуктові картки діяли до 2005 року, коли уряд почав імпортувати достатньо кави з інших країн, намагаючись повернути населенню чистий продукт. Але щастя середньостатистичного Педро і його дружини Хуаніти не тривало довго — вже у 2011 році кава з добавками повернулася. На цей раз у неї почали класти нут замість гороху (мабуть, його було більше). Однак нут був ще противніший, аніж горох: якщо раніше опитувані говорили, що кава була просто гіркою, то тепер вона стала «дуже, дуже гіркою».
У якийсь момент у новітній історії Куба була на порозі скасування продуктових карток. На Кубу навіть літав сам Барак Обама, щоб ознаменувати відлигу у відносинах між двома країнами. Але після нього до влади в США прийшов надмірно засмаглий жовточубий Трамп, який знову закрив Кубу і обклав її, спочатку словами, а потім санкціями. Тут же поряд стався Ковід і його наслідки неабияк жахнули по країні. Як наслідок, картки залишилися в силі, разом із «нутовою кавою», яку тут роблять навіть не з арабіки, а з робусти. Внутрішній розподіл кави для кубинських громадян наразі обмежений 100 грамами меленої «нутової кави» на місяць. Люди й не проти купити щось гарне на чорному ринкові, який активно процвітає в країні. Тільки ось 1 кг кави експортної якості (тобто, як мінімум, чистої) коштує 5, а то й 10+ доларів. І люди, які працюють із середнім доходом на місяць у 20 дол., просто не можуть собі дозволити такої розкоші.
І хоч постачання чистої кави з Куби до інших країн сьогодні не перервані, монета, яка отримується за неї сьогодні, вже зовсім не така дзвінка, як 60 років тому.
